Його серце зупинилось у Миколаївському госпіталі 18 вересня через загострення хронічних хвороб.
Так, йому відмовили в мобілізації в 2014 році через медичні показники, а в двадцять другому році він чотири рази приходив до РТЦК із заявами про бажання воювати, і лише тоді він був мобілізований до однієї з бригад територіальної оборони.
Народився Артем Ганюк 14 березня 1981 року. Родина жила в п’ятиповерхівці навпроти десятої школи, тож вибирати, де навчатись, практично не довелось. Через вади зі здоров’ям навчання давалось йому непросто, але Артем мав багато друзів як у школі, так і у дворі, які сьогодні прийшли провести свого сусіда і друга в останню путь.
Вони згадували, що з юнацтва була у нього одна пристрасть — стрілецький спорт. Він ходив на тренування в четвертому ПТУ, де навчався після 9 класів 10 школи, а також мав власну «воздушку», з якою вправно справлявся, стріляючи по мішенях. Саме тому він і хотів у військо, бо знав, що стріляти він вміє, тож не одного загарбника зможе «задвухсотити».
Зараз вже ніхто не дізнається, чи вів він лік окупантам, які після його пострілів залишались у нашій землі, але служив, за словами побратимів, гідно.
У Храмі Святого Рівноапостольного князя Володимира і Священномученика Йосафата УГКЦ сьогодні відбулось заупокійне богослужіння та коротку промову виголосив міський голова Сергій Орлюк.
Під звуки військового салюту та Гімну України поховали Артема Ганюка на військовому секторі міського кладовища.
