Тепер він навічно залишиться в бердичівській землі, яка стала йому рідною всього декілька років тому. Лише в 2017 році він переїхав з родиною до нашого міста та став працювати тут водієм-експедитором.
А народився Дмитро 16 травня 1987 року в мальовничому селі Кошелівка Пулинської громади (колишнього Червоноармійського району). Тут серед рідних і близьких пройшло дитинство, уроки в сільській школі, риболовлі й футболи, городи і сіножаті, словом, усе як у всіх сільських дітей.
У футбол Дмитро не тільки сам грав (у шкільній та районній командах), але й цікавився світом великого футболу. Він збирав газетні вирізки про всі футбольні події, про відомих футболістів і оформлював їх у своєрідну рукописну книгу.
Велика делегація приїхала до Бердичева з Кошелівки на чолі зі старостою села, аби провести свого односельця в останню путь. Виголошуючи траурну промову на кладовищі, староста згадував Дімку, який виріс на його очах лише найкращими словами. «Він був справжнім», — такої місткої характеристики не можна просто так заслужити.
Після сільської школи Дмитро Талько навчався в Пулинах і в Києві, опанував професії водія та зварювальника, працював скрізь, де потрібні були вмілі руки та світла голова.
Сестра дружини оселилась свого часу в Бердичеві, а до неї через кілька років приїхав і Дмитро з родиною. Жили у Бердичеві на квартирі біля базару, виховували двох діточок, мали великі плани, здійсненню яких перешкодила війна.
У жовтні 2022 року Дмитро Талько добровольцем став до лав ЗСУ. Ніс службу на посаді водія інженерно-саперного відділення інженерно-саперного взводу 13-го окремого десантно-штурмового батальйону ім. Героя України полковника Тараса Сенюка. За майже два роки на фронті він не раз і не два брав учать у бойових зіткненнях, мав великий авторитет у побратимів та завжди підставляв плече в потрібний час.
Але другого червня 2024 року поблизу переправи через річку Сіверський Донець в районі міста Лиман на Донеччині від шквального ракетного обстрілу отримав поранення, несумісні з життям.
Мама, дружина і сестра загиблого воїна не могли стримати сліз і під час прощальної служби в храмі, і на траурному мітингу в Гарнізонному будинку офіцерів. Після промови сільського голови слово взяв батько загиблого Ярослава Косюченка (який теж, до речі, загинув під Лиманом тільки два роки тому) і закликав усіх берегти пам’ять про тих, хто віддав життя за наше мирне майбутнє.
Знову траурна процесія йшла сьогодні по вулиці Міхєєвих, а траурна колона їхала через усе місто до кладовища. Тут, на військовому секторі, у п’ятому ряду пантеону під звуки військового салюту і Гімну України свій останній спочинок знайшов син поліської землі Дмитро Талько. А слова надгробної промови військового капелана Івана Цихуляка ще довго будуть у пам’яті всіх тих, хто прийшов віддати шану загиблому Герою.