Не дожив, не долюбив, не домріяв – душа молодого воїна злетіла в небеса 29-го травня 2023-го року. Бій на Луганщині забрав життя солдата ЗСУ, уродженця с. Терехове Семенівської громади Бердичівського району Олексія Циханюка. У липні 2024-го бійцю присвоєно звання Героя України посмертно…
У пантеоні пам’яті с. Терехове – імена земляків, котрими пишаються жителі нашого краю, які знані не лише в Україні, а й у світі: польський революціонер, один із лідерів Січневого повстання 1863-го року Стефан Бобровський, видатний англійський письменник Джозеф Конрад, відомі науковці та громадські діячі. Героїчний подвиг Олексія Циханюка вписаний в літопис Бердичівщини, в історію українського народу…
Стежинами дитинства і юності
Терехове – життя його краплинка, рідний край, де з’явився на світ… Перед світанком у святковий день, 13-го січня 2000-го року, в затишному селі на Бердичівщині в сім’ї Циханюків народився хлопчик, якого назвали Олексієм… У родині завжди підтримували добру традицію – разом зустрічати Щедрий вечір. Святкова радість подвоїлась, адже ще стали відзначати народження первістка. Змалку Льошу виховували мама і вітчим – Ірина Михайлівна та Володимир Іванович Педесюки.Душі не чули в онуку турботливі бабусі й дідусі. У сім’ї зростали ще двоє дітей – молодші брат Іван тасестра Світлана.
Добрими і теплими словами відгукується про родину голова Семенівської громади Наталія Семенюк: «У Олексія з дитинства виховували кращі людські якості – уважне ставлення до інших, чуйність та почуття відповідальності. Дарували свої тепло й любов і заклали багато світлого в його серце. Син зростав доброзичливим та приязним. А на обличчі – завжди щира і лагідна посмішка…» «Вже у дитячі роки у Льоші відчувався сильний характер. – розповідає про старшого сина мама, Ірина Михайлівна. – Був борцем за справедливість, справжнім чоловіком. Ніколи нікого не ображав, захищав слабших. І не ховався за спинами інших…»
«Був дуже працелюбним. – додає Володимир Іванович, в якого з Олексієм склалися довірчі і дружні стосунки. – Після уроків у школі завжди брався до домашньої роботи. З 6-го класу сідав до тракторця, щоб допомогти по господарству. Любив довести, що може виконати будь-яку справу». Надійний помічник батькам у вільний час прагнув підзаробити: не цурався ніякої праці, вмів викопати й криницю.
На дозвіллі, згадують рідні, непосидючий хлопець гасав на велосипеді, хвацько долаючи пагорби. Падав, здирав коліна, набивав синці і рухався далі. Полюбляв футбол, не пропускав жодної гри з однолітками.
Діти в родині Педесюків – нерозлийвода. Пишається братом молодша сестра Світлана, 18-річна випускниця Вінницького училища: «У дитинстві ми разом гралися та бігали наввипередки, жартома влаштовували бої, в яких по черзі перемагали. Брат був високим – мав зріст приблизно 1 м 90 см. Льоша був добрим, ніколи не відмовляв у проханнях, постійно мене виручав і давав слушні поради. Довіряла брату свої секрети. Він був легким у спілкуванні. Коли пішов на війну, ми ще більше здружилися. Телефонували одне одному, листувалися. Як приїжджав додому у відпустку, приміряла його військову форму. Олексій ні на що не скаржився, умів зберігати таємниці….»
Гарний високий кароокий школяр був єдиним хлопцем у класі. Дівчата захоплювалися ним і дружили з веселим та товариським юнаком. Старшокласник мав непогані хореографічні здібності. І коли танцював на випускному вечорі, вчителі дивувалися: талант!
Після закінчення 9-го класу Терехівської школи Олексій навчався в ПТУ №3 м. Бердичева. Потім працював у приватній фірмі в Житомирі, адже не звик сидіти без діла. Був призваний в армію, проходив строкову службу в лавах Збройних Сил України в обласному центрі – в Національній гвардії. Після демобілізації працював в одному з магазинів «АТБ-маркет» у Києві.
Поліг із честю Воїн у бою…
Закінчувався останній місяць зими 2022-го року, ранок 24-е лютого. Люди чекали на весну. Але несподівано прийшло страшне лихо – підступна і жорстока війна. Олексій Циханюк одразу повернувся зі столиці і пішов до військкомату. З першого дня повномасштабного російського вторгнення в Україну став на захист рідної землі. Служив стрільцем у 3-й роті 139-го окремого батальйону 115-ої бригади Сил територіальної оборони. Захищаючи Батьківщину, незламний і відважний воїн брав участь у бойових діях.
Двадцять дев’яте травня 2023-го року… Останній бій поблизу населеного пункту Новоселівське Сватівського району Луганської області на позиції 1-го взводу 3-ої стрілецької роти… Цього дня ворог переважальними силами під прикриттям вогню артилерії почав штурм взводного опорного пункту. Під час запеклого бою воїни Збройних Сил України відбили дві хвилі наступу росіян. Не витримувала зброя, але бійці непохитно трималися, гідно й нещадно даючи відсіч нападникам. Олексій Циханюк використав весь боєкомплект і, демонструючи незвичайну мужність та героїзм, продовжував до останнього відбивати атаки противника гранатами. Разом із побратимами протистояв наступу цілої роти окупантів. Вони викликали вогонь артилерії на себе, зрозумівши, що живими з цього пекла не вийдуть… Просування російської армії вдалося зупинити. Олексій спочатку вважався безвісти зниклим. Про його загибель рідні дізналися 1-го червня… Захиснику назавжди залишилося 23…
А перед тим, 27-го травня, Олексій Циханюк написав батькам: «Йду на завдання. Все буде добре». Наступного дня у бабусі був день народження. Старший онук хотів її привітати 29-го, він мав вийти на зв’язок, але, на жаль, не судилося…
Немає горя більшого для батьків, ніж ховати власну дитину… Після того, як Семенівська громада провела воїна в останню путь, він наснився мамі. Тримав її за руки і заспокоював, обіцяючи повернутися…
Указом Президента України від 15-го липня 2024-го року за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, самовіддане служіння Українському народові воїну 139-го окремого батальйону 115-ої бригади Сил територіальної оборони Олексію Руслановичу Циханюку посмертно присвоїли звання Героя України з удостоєнням ордена «Золота Зірка».
Молоде життя обірвалося на злеті. «Поліг із честю воїн у бою, щоб ближче стала наша Перемога…» Не забудемо, пам’ятатимемо, пронесемо спогади крізь роки… Низький уклін, глибока вдячність і вічна шана…
Фото – з сімейного архіву родини Героя України
