Володимир народився в Бердичеві 5 жовтня 1980 року. Зростав у дружній сім’ї разом з двома сестричками в п’ятиповерховому будинку біля меблевої фабрики. Як і всі корніловські хлопчаки, любив грати у футбол, рибалити, та гуляти.
Навчався в сьомій школі, після закінчення якої здобував професію тракториста у 33 ПТУ. Потім — строкова служба у прикордонних військах та початок трудової діяльності. Працював Володимир Конечні довгий час на млині, потім в службі доставки «Інтайм». Перед війною працював на меблевій фабриці «НІТ-груп» (тепер «БФ-інжиніринг»), куди й надійшла повістка про мобілізацію.
До лав ЗСУ Володимира Конечні призвали у березні 2023. Він ніс службу на посаді номера обслуги зенітного ракетного взводу 2 механізованого батальйону 44-ї окремої механізованої бригади. Друзям розповідав, що спочатку було дуже важко і фізично, і морально, але згодом військові будні стали звичною справою.
Про Володимира Конечні:
Взимку приїздив додому у відпустку, зустрічався з рідними та друзями, на жаль, свою сім’ю йому створити не вдалось, тому сестрині діти були йому як рідні. А ще рідними були чимало хрещеників та їхніх батьків, які й сьогодні прийшли провести свого кума в останню путь. Також прийшло дуже багато сусідів з обох будинків на Мучній, на очах яких зростав майбутній воїн.
Володимир Конечні загинув смертю хоробрих 4 червня, несучи бойове чергування з охорони та оборони дорожньої переправи у Куп’янському районі на Харківщині від розриву крилатої авіабомби…
Після відправи у Храмі Преображення Господнього по вулиці Червоній траурна процесія прибула до Гарнізонного будинку офіцерів. Міський голова Бердичева був сьогодні у відрядженні (в Андрушівці голова ОДА проводив нараду з головами громад), тому від міської ради скорботну промову проголошував старійшина депутатського корпусу Василь Толочко. Він наголосив, що Володимир Конечні став чотирнадцятим випускником сьомої школи, який загинув на полях російсько-української війни.
Від спілки батьків загиблих воїнів Бердичева слово взяв батько загиблого Володимира Катюшка, який розповів, що на могилу його сина часто приїздять бойові побратими, а одного разу він там застав командира підрозділу, якого врятував його син. Той плакав, просив пробачення і дякував за правильного сина, який став справжнім Героєм.
Після траурного мітингу скорботна процесія знову йшла вулицею Братів Міхєєвих, а біля кав’ярні на Червоній горі діти, які там святкували закінчення навчального року, стали на коліна, віддаючи останню шану загиблому.
На військовому секторі міського кладовища Костянтин Шимченко читав останню молитву, і в цей момент над присутніми пролетів бойовий гвинтокрил повітряних сил, який немов би теж віддавав шану Воїну. Знову лунав трикратний військовий салют, знову звучав Гімн України, під який труна з тілом Героя опускалась в могилу, і згодом над свіжим надгробком замайорів синьо-жовтий стяг…
