В Гарнізонному будинку офіцерів в понеділок, 4 листопада, зібрались родичі, друзі, знайомі, сусіди та браття і сестри по вірі – Адвентисти сьомого дня.
На траурному мітингу виступили міський голова Бердичева, де 14 січня 1991 року народився і жив Максим, сільський голова Райгородоцької громади та староста Великої П’ятигірки, звідки батько загиблого Воїна і де добре знають та поважають його родину, директор восьмої школи, де вчився Максим Свистун, та голова бердичівської спілки батьків загиблих військових Володимир Катюшко, який теж добре знав цю сім’ю.
Саме він і розповів подробиці останнього бою обох братів, адже разом з Максимом пліч-о-пліч з лютого 2023 року і до трагічного липня був його брат Вадим. Він був кулеметником, а Максим — номером обслуги кулеметного взводу 32 механізованої бригади. 22 липня 2023 року вони обидва були на бойовій позиції поблизу села Райгородка Луганської області (тому, що ближче до Куп’янська).
На сусідній позиції внаслідок масованого обстрілу були поранені і загиблі, і для їхньої евакуації разом з іншими згодився і Вадим, який був кремезніший за свого брата. Кілька ходок Вадим встиг зробити, але коли повертався в останній раз, їхня позиція, на якій залишався Максим, виявилась захопленою ворогом. Від брата не надійшло жодної звістки ні цього дня, ні наступних. Через деякий час разом з Нацгвардією вдалось звільнити позицію, і Вадим обслідував на ній та навколо кожен сантиметр, шукаючи брата чи хоч якусь згадку про нього.
Він не міг уявити, що зможе сказати батьку про долю брата. Понад рік у рідних жевріла надія, що Максим живий і лише попав в полон, але ні в яких списках його прізвища так і не було. Родичі здали зразки на аналіз ДНК, і, на жаль, найгірші припущення справдились. Через рік і три місяці тіло загиблого Максима Свистуна повернулось на рідну Бердичівщину.
Весь цей час родичів Максима підтримувала численна громада Адвентистів сьомого дня, парафіянами якої є більшість членів родини. В траурній залі будинку офіцерів надзвичайно проникливу і натхненну проповідь прочитав пастор церкви Микола Мацюк, а церковний хор наповнив залу звуками тужливої пісні.
Траурна процесія знову йшла вулицею Артилеристів, де берези вже втретє з часу повномасштабного вторгнення скидають своє листя і проводжають подібні ходи голими гілками.
На військовому секторі міського кладовища знову лунала натхненна проповідь, знову линула пісня у виконанні церковного хору, а потім традиційно лунали звуки військового салюту та Гімну України, під який труна з тілом відважного Воїна знайшла останній спочинок на рідній землі.
