Продовження довгоочікуваного інтерв’ю з мужнім бійцем, який пройшов шлях від студента історичного факультету до командира гармати.
Кожну хвилину хоробрі воїни борються за майбутнє нашої славетної країни. Неважливо, чи це літо, зима, вечір або ніч — вони продовжують стійко й міцно тримати оборону.

“Зайдіть у закриту кімнату без щілин, дверей і будь-якого світла, подивіться в темряву — ось так приблизно виглядає ніч на Донбасі,” — розповідає молодший сержант.
Після таких слів душу переповнюють тривога й водночас вдячність за те, що ми маємо спокійний сон, доки захисники стоять на варті миру, ризикуючи власним життям десь вдалині від рідної домівки.

Герой нашого сюжету розповів історію, яка не залишить байдужим нікого.
Військові рухалися до місця, де їх мав зустріти трал. Усі були трохи розслаблені, адже майже дісталися точки призначення, та раптом у люк залетів ланцет.
“Іскри, дим, з’являється навіть трохи паніки, — згадує пан Андрій. — Не розумієш, як так могло статися. Прилетіло, навіть шолом вибуховою хвилею скинуло. Відчуваю, щось ллється по волоссю. Перша думка — кров. Але під світлом побачив, що це прозора рідина: вода з баків.”

Від такої історії багатьох проймуть мурахи. Скільки ж схожих випадків трапляється на фронті, про які цивільні навіть не здогадуються…
За словами захисника, водія-механіка було поранено, проте попри травму він сказав: “Продовжуємо рух, проблем немає.”

Вибравшись на асфальтовану дорогу, воїни знали, що від противника відірвалися.
“Не думаю, що він би нас наздогнав. Краб швидкий: ось ви його бачите, а за мить він уже далеко,” — усміхається військовий.

“Нашій машині щастить на ланцети, — сміється Андрій. — Перші й, мабуть, останні прильоти по машині припадали саме на наш «Краб». Він увесь у шрамах. Ланцет — його головний ворог.”
Артилерію можна назвати серцем бойових операцій. Основним завданням по знищенню є причіпна гармата, особливо самохідна чи реактивна систему залпового вогню.
“Іноді влучаємо, буває, що ціль швидко тікає, але зазвичай вражаємо,” — розповідає командир гармати.
Для артилерії відпрацювання по мінометах стало майже буденністю. Для тих, хто не знайомий із цим, важко уявити, як можна звикнути до настільки напруженої роботи. Але синам України все до снаги.

“Важливо якісно виконувати завдання, оцінювати ризики, берегти людей, за яких відповідаєш. Головна мета — збереження життя підлеглих. Слідкувати за технікою безпеки, щоб ніхто не постраждав. І, звісно, під час обстрілів не панікувати,” — підкреслює молодший сержант.
“Краб – звісно хороша техніка, але це метал, а люди є люди.— додає він. І дійсно, жодне спорядження не можна порівняти з цінністю життя бійців.

Військові добре усвідомлюють свою відповідальність, але намагаються зберігати бойовий дух.
“Часом ми разом дивимося фільми, жартуємо, граємо. Чотири людини на позиції стають друзями, переймають звички одне одного,” — ділиться воїн.
Гумор неабияк допомагає впоратися зі стресом. “Нещодавно почали збирати піропатрони. Сказав: заповнимо пляшку — і війна закінчиться,” — сміється Андрій. — Звісно, це жарти, але вони мотивують: що більше знищимо цілей, то швидше наблизимо перемогу.”

Усі ми знаємо, що зв’язку з військовослужбовцями може довго не бути. Буває, що по декілька тижнів ми просимо в Бога, бодай отримати хоч маленьку вісточку.
“Є зони, де зв’язок повністю відсутній. У таких випадках зв’язатися з родиною можна раз на кілька тижнів або місяць,” — розповідає він.
Попри всі труднощі, українські воїни не втрачають надії:
“Звісно, всім хочеться миру — і цивільним, і військовим.”

Дякуємо нашим відважним захисникам! Ви — наша гордість, сила й серце України!
Більше інтерв’ю з мужніми синами України з Бердичева ви можете переглянути тут.