Про військову звитягу воїнів ЗСУ, ТРО, ССО, нацгвардії та інших бойових підрозділів ми будемо писати ще багато заміток, статей, нарисів, але це буде тоді, коли вони повернуться з полів битв зі Сходу, Півдня, Півночі, а поки що їм не до інтерв’ю.
Та є ті, хто через поранення та контузії повернулись з бойових частин, але продовжують нести службу в тилу. Тут теж є чимало воєнних завдань, які так необхідні для нашої спільної перемоги. Тому ми продовжуємо серію інтерв’ю та нарисів з військовими Бердичівського районного територіального центру в яких вони згадують бойові будні.
Олександр Чехов – один з них. Народився 2 червня 1974 року в місті Новоград-Волинському. Після школи вчився на зоотехніка в Рогатинському технікумі, але після строкової служби в 1993 – 1995 роках у 80-й бригаді повітряно-десантних військ, вирішив стати професійним військовим.
У 30-й механізованій бригаді в рідному місті він займав різноманітні посади, але це були часи, коли українська армія масово скорочувалось, озброєння і техніка продавались, словом перспективи у молодого контрактника були так собі. Тому і довелось йому повертатись до цивільного життя.
Працював на різних підприємствах аж поки в 2014 році знову не довелось шукати свій військовий квиток та згадувати дорогу до військкомату. Та до війська тоді Олександра не взяли через вади у здоров’ї. До 2022 року здоров’я не стало більше, але після повномасштабного вторгнення він як і сотні тисяч інших українців прийшов тепер уже на збірний пункт РТЦК.
В рідну «тридцятку» його на жаль не взяли, сказали або в ТРО, або в роту охорони ТЦК. Тож довелось йому поохороняти рідний, хоча в той час ще не Звягельський але вже не військкомат. Такі роти стали своєрідним перехідним містком до бойових підрозділів ЗСУ, тож вже незабаром з їх бійців почав формуватись 60-й окремий стрілецький батальйон, до якого попав і Олександр Чехов.
Батальйон виконував завдання на півночі України в Чернігівській області, але і він став проміжною ланкою, після якої Олександр потрапив до справжньої бойової 58-ї бригади. Вона і тоді, і раніше славилась як своїми командирами, так і бійцями. І багато хто спеціально хотів попасти до підрозділів цієї частини. Ну і звичайно ж, що такі бригади посилали на найбільш небезпечні ділянки фронту.
В минулому році це був Бахмут і його околиці. Там було багато бригад і окремих приданих підрозділів, і всім вистачало «роботи» по утилізації ворогів. Та русня все лізла і лізла, і всім відомо, що врешті решт, після місяців героїчної оборони цю фортецю довелось залишити.
Саме в цих кровопролитних боях Олександр Чехов отримав серйозну контузію. На стабпункті отримав першу допомогу, потім десь в посадці лікування продовжилось, але до госпіталя він так і не доїхав. Майже в бойових умовах, хоча й трохи в тилу довелось відходити від контузії, і це звичайно ж сказалось на загальному стані здоров’я. Після цього ще довелось брати участь в бойових діях під Куп’янськом, але потім його відправили під Ніжин в місце постійної дислокації 58 бригади. Там пройшов ВЛК, яке й визначило, що в бойові підрозділи тепер хід закритий.
Через деякий час Олександр Чехов отримав призначення знову, як і на початку війни, в роту охорони ТЦК, але тепер вже не Звягельського, а Бердичівського. Тут він майже рік сумлінно виконує всі завдання, хоча хвороби все ж таки даються взнаки.
Дуже переживає він за своїх племінників, братів та інших родичів, які зараз воюють на передку, постійно спілкується, підказує щось по телефону, посилає поштою якісь необхідні дрібнички, словом розуміє, що він мав би бути ближче до них, але через певні обставини не може цього зробити.
Поки Олександр воював, його колишня дружина переїхала жити в Польщу, а він знайшов вже в Бердичеві споріднену душу, жінку, яка теж потребує допомоги, і вони разом тепер підтримують один одного.
Так, йому хотілося б нарешті зняти однострій та повністю включитись в цивільні справи, та військовий розуміє, що на кожній посаді, в кожному місці, від кожного солдата, сержанта чи офіцера залежить сьогодні доля країни.