Міська лазня біля пляжу у Бердичеві багато років була незмінним осередком відпочинку городян душею і тілом, місцем їх зустрічей за неспішними розмовами з друзями, а для декого взагалі цілою історією і навіть традицією.
Наш Telegram канал: https://t.me/rio_berdychiv_informatsiya
Дехто з молоді можливо здивується, що нині вона працює і що туди ходять люди, адже в місті функціонують сучасні приватні заклади. Однак впевнено заявляємо – лазня діє і відвідувачів-завсідників тут багато. Працівники розповідають, що у день сюди приходить від 150 до 200 осіб, а раніше, кажуть, охочих помитись і попаритись тут за раз бувало і до 500. Щоправда нині такий відпочинок під загрозою через неможливість прийти до компромісу міської ради і директора лазні – керівника ТОВ «Допомога» Олександра Глухенького. Чи буде заклад функціонувати та надавати якісні послуги людям залежить від вирішення паперових питань.
Оренда лазні і її приватизація: суть конфлікту
Щоб розібратися у проблемі та окреслити подальшу долю лазні, Олександр Степанович вирішив влаштувати зустріч з керівництвом міста, ЗМІ та людьми, яким небайдужий очолюваний ним заклад. Каже, телефонував і міському голові, проте на дзвінок Сергій Орлюк начебто не відповів, а від міської ради на зустріч прийшли начальник управління економіки Михайло Май, а також представники відділу комунального майна та юридичного відділу.
Олександр Степанович розповідає, ця лазня для нього – особливе місце. Сюди, іще будучи дитиною, він приходив зі своїми батьками і такі сімейні відвідини теплим спогадом відгукуються у його серці. Побачивши свого часу, що будівля потребує догляду і стоїть, по суті, без господаря, подав заявку на оренду, отримав добро, заключив договір і почав реконструкцію.
Ситуація наступна: лазня є комунальною установою, тобто фактично вона належить місту. Олександр Глухенький взяв її в оренду і почав відроджувати (тоді мером Бердичева був іще Василь Мазур). Справно платив орендну плату по 15 000 гривень щомісяця, окремо паралельно вкладаючи значні власні кошти в ремонт приміщення.
Планував викупити у міста лазню, і це йому навіть дозволили зробити. За умови, що попередньо він внесе покращення в її стан. Тоді закрутилось: замовлення оцінки, складення кошторису, оплата усіх цих документів, їх подача до міськради і, звичайно, продовження ремонтних робіт. Далі – візит міської влади «на оглядини» і омріяний дозвіл на приватизацію.
Та вибори міського голови у 2020-му і нові призначення працівників апарату відтермінували рішення екс-влади. Минуло трохи часу, розповідає директор, і він пішов на прийом до новообраного мера, де йому повідомили, що через борг у 87 000 гривень, який тягнеться ще з попередніх років, лазня не можу бути продана до його погашення. Тому дозволити приватизувати приміщення міська рада не може – не виконаний пункт договору щодо цього боргу.
Суми збитків, озвучені директором
Олександр Глухенький каже, що прагнув отримати письмове пояснення з приводу відмови у приватизації, тому у березні 2021 року надіслав відповідний запит до міської ради. Відповідь, за його словами, замість виділених законом 10 днів (максимум – одному місяці) отримав майже через пів року, у серпні 21-го. Суть пояснення така сама – не виконаний пункт по 87 тисячам, які, запевняє, сплачувати він не мав, адже вони його не стосуються.
Чоловік наймає адвокатів, робить позивну заяву до господарського суду і чекає на засідання. Однак лютому починається війна, суд відтерміновують, підготовка документів на приміщення відходить на останній план. При цьому увесь цей час до початку воєнного стану, зазначає Олександр Глухенький, він продовжував платити по тих же 15 000 гривень за користування об’єктом, а міг би витрачати їх вже на його подальший розвиток, якби його вчасно йому дали приватизувати. А так він і ремонт робив, і оренду платив, а виявилось, що той кошторис тепер вважається недійсним, а скласти новий можна уже на основі змін, які він вже вніс, і кошти за які ніхто вже не поверне.
У червні 2022 року, повідомив орендар, суд таки відбувся і своїм рішенням визнав вимоги влади незаконними. Будучи впевненим, що всі документи ним подані, Олександр Степанович вирішує, що справу зроблено, всі перипетії позаду, тож чекає на дозвіл на купівлю об’єкта. Але в цей же час стікає термін оренди і виявляється, що той договір уже недійсний, так як недійсний кошторис.
Мінімальний збиток, якого зазнав, сам директор лазні оцінює в 200 000 гривень, максимальний – в мільйони. Наголошує, що робив, бо думав, що приватизує і зробить все тут для людей, без зміни цільового призначення – лазня лишиться лазнею. А вийшло, що може тільки подовжити договір оренди, який ось-ось закінчується, знову подати заявку на внесення об’єкту в перелік тих, що підлягають приватизації і заново проходити всі ті кола, що вже пройшов, сплачуючи за підготовку документації і новий кошторис. Тому і просить у очільника міста і депутатів скористатись законом про місцеве самоврядування і піти йому назустріч – взяти за основу старі підрахунки, зроблені до вкладення грошей у ремонт та оснащення. Інакше виходить нечесно: нібито він бере приміщення з уже тими якісними змінами, які він же провів і за які він платив власні гроші.
Що треба, щоб приватизувати лазню?
Представники міської влади, присутні тут, зазначали, що не можуть по закону цього зробити, бо той термін оренди стік, а на новий, який продовжили якраз напередодні на засідання виконкому, потрібен новий кошторис. Так, оцінка буде здійснюватися за нинішнім станом об’єкта і витрачені гроші враховані не будуть. Але надалі, за словами Михайла Мая, є шанс отримати дозвіл на купівлю цього комунального майна. Мовляв, сам він бачить якісні зміни, однак відповісти на питання, чому так сталось, не може: тоді не обіймав сьогоднішню посаду і не знає детально усіх нюансів. Зараз, зазначає, керується виключно нормами закону, згідно яких без нової задокументованої належним чином оцінки справа далі не піде. Усе тут почуте разом із актом зібрання передасть на розгляд очільнику міста та депутатам.
В діалог, який більше нагадував замкнене коло, періодично втручались присутні відвідувачі лазні, які прийшли на зібрання. Усі до єдиного вони були на стороні директора лазні. Розуміють, що є ризик втратити заклад, якщо Олександр Глухенький складе повноваження і не захоче далі її очолювати. А він за його керівництва став дійсно гідного рівня – від вигляду внутрішніх приміщень до якості послуг, що тут надають. Вони сипали звинуваченнями на адресу керівництва міста та депутатський корпус, обіцяли прийти до міськвиконкому на розбірки та стукати тазиками аж поки їх не почують. Згадували, як було колись, коли з бюджету пенсіонерам покривали половину вартості квитка до лазні і люди могли прийти задешево помитись, як діяла парна для працівників «Прогресу» на території заводу і ще багато «було», про які зараз говорити не доводиться.
Лазня «до» і «після»: фото старого приміщення і екскурсія новим. Нагальні побутові проблеми
Щоб присутні побачили, якою була лазня до головування тут ТОВ «Допомога», директор показав фото, із її зображенням тоді, після чого провів екскурсію приміщеннями, щоб усі бачили, якою вона є зараз, проведені роботи і ті, що знаходяться на підготовчому етапі. Різниця, зізнатися – колосальна. На місці обдертої штукатурки тепер дерев’яна вагонка (у холі та у коридорах), колись чорні затерті відділення зараз обкладені світлою плиткою і виглядають доволі сучасно, а котельня взагалі варта окремої уваги.
Багато робіт розпочаті і ще чекають свого завершення, але чи бути йому – невідомо. Є плани відкрити тут кафе, облаштувати кабінети для працівників, першочергово – відремонтувати жіноче відділення, де не так давно сталась пожежа.
Процес ускладнює й те, що другий поверх приміщення уже приватизований бердичівським підприємцем (за словами директора власником є Броніслав Гіневський), однак на ділі воно стоїть недоглянутим, а з вікна видніється табличка з надписом «Продам». Тим часом там відбуваються незворотні зміни, які безпосередньо впливають на лазню. Дах тече на підлогу, бетонна перемичка між поверхами мокне (а вона є стелею лазні), в холодну пору замерзає – відбувається руйнування. Тож вирішувати потрібно і це питання, але чи є сенс Олександр Степанович не знає. Просити повернення вкладених коштів законно він наче не має повноважень – майно на папері не його. Але ж просить владу врахувати усе, що ним зроблено, бо дійсно є чим похвалитись і що показати, а воно не взялося нізвідки і спробувати по людськи і по правді завершити колись розпочате.
Обіцянок на позитивне вирішення питання Олександр Глухенький у цей день так і не почув. Тобто чи міська влада візьме на себе зобов’язання вирішити це питання на рівні місцевого самоврядування і чи може за усіма канонами це зробити нам невідомо. Позицію кожної зі сторін ми публікуємо та обіцяємо інформувати містян про подальший розвиток подій навколо лазні.