На минулому тижні на тлі загрозливих українських новин, які давно вже стали світовими, не так помітно прозвучала інформація від нашого комунального підприємства, яке займається виробленням тепла для багатьох осель бердичівлян про те, що через катастрофічні борги теплопостачання може бути взагалі припинене.
Для того, щоб «Бердичівтеплоенерго» продовжило постачати газ по 7,42 грн. за кубометр, а не по 70 грн. (ціна «постачальника останньої надії»), йому потрібно розрахуватись за газ, спалений ще у грудні. Але це неможливо зробити, бо населення заборгувало за послуги з теплопостачання більше п’ятдесяти мільйонів гривень.
В деяких будинків борги перевищують півмільйона гривень, але є серед них і абсолютний чемпіон – будинок колишнього гуртожитку рафінадного заводу по провулку Червоному. Згідно з інформацією на офіційному сайті міста, станом на 14.02.22 р. тут було боргу 1,106 мільйона гривень, на сайті «Бердичівтеплоенерго» (станом на лютий, мабуть якийсь день минулого тижня) борг складав 1 мільйон 108 тисяч 479 гривень 49 копійок, а сьогодні, 21.02.22 р. телефоном директор підприємства назвав цифру, близьку до 1 мільйона 200 тисяч гривень боргу.
Тобто, борги ростуть неначе на дріжджах, а щоб дізнатись, чи є кому їх гасити, довелось заїхати в цей закуток Бердичева та поговорити з його мешканцями.
Цей будинок можна вважати унікальним, адже збудували його в кінці вісімдесятих років минулого століття за проектом гуртожитку, де є просторі коридори і маленькі кімнати, загальні кухні (одна на вісім кімнат) і не менш загальні туалети та душові кімнати.
В буремні часи змін рафінадний завод розвалився, а його гуртожиток незрозуміло ким управлявся. Незрозуміло, хто селив сюди людей і хто виселяв. Врешті-решт тут вдалося створити ОСББ, але навіть і після цього ясності більше не стало. Навіть пожежа 2019 року, коли від вогню постраждало кілька кімнат, а від води – ще більше, теж не сильного згуртувала мешканців будинку.
Отже, минулої п’ятниці, за допомогою ліхтарика (бо великі коридори давно вже не освітлюються), обстукавши чимало дверей, мені вдалось знайти одну з мешканок, яка провела мене до голови ОСББ. Жінка, якій вже далеко за сімдесят, ледь стримувалась від лайки, розповідаючи журналісту про ситуацію у їхньому будинку.
Так, вони знають про мільйонний борг за тепло, бо відповідний листок паперу нещодавно наклеїли біля їхніх дверей, але як його погасити вони не знають. Адже з шістдесяти кімнат гуртожитку заселені лише половина, а оформлені документи лише у половини цієї половини.
Мешкають тут переважно пенсіонери, молоді майже зовсім немає, а кімнати тих, хто помер чи кудись виїхав стоять просто закритими роками і десятиліттями. При цьому рахунки за тепло та інші комунальні послуги їм справно виписуються. Та й ті, хто живуть, не сильно поспішають за щось платити.
За вивезення сміття не хочуть платити, бо в їхні баки зносить сміття чи не пів Корніловки, від газу їх відключили, а електричні дроти не витримують навантаження. У міськвиконкомі, куди голова ОСББ ходить час від часу, нічого порадити теж не можуть. Сказали, що не будуть селити сюди нікого з нових мешканців, але й що старим робити теж не кажуть.
Чесно кажучи, чути таке було мені трохи дивно, адже ОСББ за законом мають належати всі приміщення і комунікації будинку, тож вони самі мають вирішувати, як їм ними розпоряджатись. І якби це було дійсно так, то ОСББ могло б, наприклад, продати частину приміщень для того, щоб розрахуватись з боргом. Або ж здавати їх в оренду для людей, які мають змогу оплачувати комунальні послуги. Але в Бердичеві такого прецеденту ще не було, і навіть земельну ділянку жодне ОСББ у власність не оформило, хоча й має на це повне право.
Поговорив я і з іншими мешканцями цього будинку-привида, і вони розказали, що вони вже тут до всього звикли, жили і без тепла, і без газу, і без світла, тож залякати їх нічим вже не вдасться. А, дійсно, навіщо платити за те, що їм і так дають безкоштовно. І якщо мешканців, хоча і важко, але зрозуміти все ж можна, то збагнути логіку комунального теплоенерго взагалі не вдається.
Котельня, яка розташована зовсім поруч з колишнім гуртожитком була реконструйована порівняно недавно, років з вісім тому, і тоді це подавалось як велике досягнення. Вона стала єдиною у мікрорайоні, і до неї підключили і школу, і дитсадок, і багатоповерхівки, які раніше опалювались від окремої котельні.
Якби тоді зробили окремі невеличкі котельні для школи і для дитсадка, а жителям будинків запропонували перейти на індивідуальне опалення, сьогодні б місто не мало такої проблеми з боржниками, бо кожен з реальних жителів вже б давно вирішив проблему поставивши газовий котел, електронагрівач або кондиціонер, а пусті кімнати чи квартири не набирали б нових боргів.
Наприклад, будинок по вулиці Червоній, 16А має заборгованість за тепло 245 тисяч гривень, але, глянувши на його фасад, можна побачити, що більшість мешканців тут мають індивідуальне опалення. А це означає, що ті, хто його не має, просто не платять нічого за тепло.
Сьогодні знову, як і десять років тому на Корніловці, стає питання, що робити з опаленням в районі м’ясокомбінату. Або ж витрачати десятки мільйонів гривень на реконструкцію комунальної котельні, яка потім буде набирати мільйонні борги, або сказати нарешті вже чесно людям, як в одній популярній колись пісенці: «Думайте сами, решайте сами, иметь или не иметь…»
