У всякому разі, таке враження склалось після проведення у четвер у Бердичеві засідання робочої групи депутатів обласної ради з питань екологічної катастрофи в Бердичівському районі.
Але, про все по порядку. На засідання робочої групи в кімнату №74 будівлі Бердичівської міської ради (до речі, всі подібні засідання за участю міського голови відбуваються в кімнаті №32, але у його відсутність надзвичайно рідко комусь дозволяють займати там місце очільника) прибули депутати обласної ради Віталій Вітусевич (він і головував на засіданні), Сергій Орлюк, Наталя Рибак, Ілля Смичок, Тарас Собко і пізніше підійшов Ігор Романський.
Також в кімнаті засідань були заступник начальника обласної екологічної інспекції Сергій Зібалов, заступник начальника обласного управління екології Сергій Сіренький, начальник управління держпродспоживслужби Олександр Шпита, голова Бердичівської райдержадміністрації Петро Яригін, заступник міського голови Бердичева Сергій Онофрійчук, представники з прокуратури та поліції, громадські активісти як з Житомира, так і з Бердичівського району, і найголовніший активіст Бердичева з питань екології та забруднення Гнилоп’яті – Олег Козловський, який, по суті, й був натхненником такого зібрання.
У якості опонента такій кількості депутатів і посадовців довелось бути директору підприємства «Комплекс Екологічних Споруд» (КЕС) Анатолію Григоруку. Він встиг сказати, що перший етап запланованих ремонтних робіт вони вже виконали, а якби «Водоканал» розрахувався б із боргом у 3,2 мільйони гривень, то б могли зробити і наступні необхідні реконструкції. Ще запитали, скільки людей працює на підприємстві (65 – відповів директор), та яка в них заробітна плата (3,5 тисячі гривень). А далі його мало хто слухав, бо депутати облради наввипередки стали пропонувати свої варіанти рішення проблем, часом досить радикальні. Особливо театрально це робив Ілля Смичок.
Врешті-решт дискутуючі викристалізували два шляхи вирішення проблеми забруднення води в річці. Перший: змусити нинішніх приватних власників очисних споруд (громадянин Іспанії та громадянка Росії) провести реконструкцію, або ж дати утворити місту спільне підприємство, щоб мати змогу вкладати бюджетні кошти у їх модернізацію, але на такі пропозиції власники не погоджуються. Другий: шукати кошти і добудовувати комунальні очисні споруди, які починали будувати ще у вісімдесятих роках минулого століття, а потім в 2012 році намагались продовжити будівництво. Алей цей шлях теж непростий, бо в 2012 ця добудова мала б коштувати 28 мільйонів гривень, в 2017 році перерахували і вийшли вже на цифру 70 мільйонів, а нині вона може потягнути на всі 150 мільйонів.
Знову довго дискутували де взяти такі гроші і чому ця проблема не стала пріоритетною для міської влади Бердичева. Мовляв, краще б не просити гроші на тридцять об’єктів по мільйону-два, як це нині записано в програмі соціально-економічного розвитку, а просити гроші на один об’єкт, але більше і наполегливіше.
Олег Козловський показував результати аналізів, які проводив державний лабораторний центр, і які показали перевищення шкідливих речовин у воді нижче очисних споруд, але представники поліції і прокуратури в один голос доказували, що цих аналізів недостатньо для завершення відкритої кримінальної справи. Потрібні ще результати комплексної судово-еколого-інженерної експертизи, яку в Україні робить лише одна установа, і яка може тривати роками.
Після того, як присутні вдосталь наговорились на тему забруднення річки, головуючий, користуючись нагодою, що в залі зібрались представники всіх екологічних та правоохоронних структур, підняв ще й досі не вирішену проблему Терехівського сміття.
Голова РДА Яригін у своєму виступі попросив Бердичів прийняти це сміття на свій полігон у якості моральної компенсації за забруднену Гнилоп’ять. А Сергій Онофрійчук у відповідь розповів, що заміри стану води вище міста показали ще більшу забрудненість, ніж в місті, себто сільгоспвиробники не менше забруднюють річку отрутохімікатами, ніж місто побутовими стоками.
Тут «в бій вступили» бердичівські активісти і депутати, які не хочуть, щоб Бердичів приймав сміття на полігон. Їх спробував «розборонити» колишній депутат міської ради, а нині депутат обласної ради та головний лікар Житомирської районної лікарні Тарас Собко: «Ось тому Бердичів і не зміг створити громаду з оточуючими селами. Ми ж сусіди, нам разом жити. А тут кожен пупа дує…».
Але, врешті-решт, після тривалої суперечки, коли у заступника міського голови запитали, а яка все-таки його особиста думка щодо захоронення сміття, він відповів: «Треба жити по-сусідському!» На такій позитивній ноті і закінчилась ця непроста нарада, яка, можливо, дозволила хоч на півкроку наблизити нашу Бердичівщину до чистої води, ясного неба і здорового глузду.
———————————————————————————————————–
