Вже багато років перехожі, які рухались від залізничного вокзалу до ринку чи навпаки, мали дуже уважно дивитись вгору, йдучи вузьким проходом поблизу будівлі колишньої їдальні.
Адже ця будівля, яка раніше належала до відділу робітничого постачання Козятинської дистанції, будувалась в часи, коли дуже модним було обкладати фасади будівель керамічною плиткою. Ця плитка трималась багато десятиліть, але потім почала відставати і обвалюватись.
І якщо біля інших подібних будівель (наприклад, біля головного корпусу міської лікарні або ж поліклінчіного корпусу районної) небезпечну зону загородили стрічкою, то у вузькому проході біля вокзалу просто не було місця для цього.
В поліцейських повідомленнях останніх років не було зафіксовано випадків травмування від відпалої плитки, але, напевно, вони таки були. Бо власник будівлі все ж приступив до оббивання плитки, тим самим убезпечуючи перехожих від неприємностей.
Взагалі історія цієї будівлі, а особливо її приватизація, була досить цікавою. Колишній міський голова планував розмістити в ній автостанцію замість колишнього непримітного будиночку, в якому вона розміщалась довгі десятиліття. Юрист, який оформлював банкрутство відділу ОРСу пообіцяв меру, що після відповідного переоформлення будівля потрапить у власність міста, але якось так вийшло, що вона попала у власність цього самого юриста, а до міста так і не дійшла.
Кажуть, що тоді Василь Костянтинович неабияк розлютився, надав можливість збудувати на привокзальній площі торговий комплекс іншому підприємцю в обмін на приміщення для автостанції, а тому юристу сказав, що він ніколи і ніщо не зможе відкрити у колишній їдальні, бо дозволу ні на що не отримає.
Невідомо, наскільки правдива ця історія, але дійсно останні двадцять років ця будівля стоїть закритою і лише збирає біля себе гори сміття.
Можливо, оббивання плитки є лише першим етапом її реконструкції і незабаром тут розміститься якийсь супермаркет чи щось інше. Що б це не було, але гірше, ніж було тут вже, думаю, не буде.
