На жаль, поки йшли роботи з пошуку прориву магістрального водогону, без води залишались мікрорайон м’ясокомбінату та прилеглі до нього мікрорайони у четвер, п’ятницю і суботу.
Було дуже важко визначити точне місце прориву, адже водогін знаходиться на глибині 5 метрів, а майже над ним іде ще й газопровід середнього тиску.
Пошукові та ремонтні роботи велись біля заправки «WOG». Вони не завершились будніми днями, а продовжились і в суботу. Лише після обіду цього дня слюсарі наклали на місце прориву хомут і після цього включили насосну станцію № 1 для подачі води мешканцям «м’ясокомбінату».
На своїй фейсбук-сторінці водоканал попереджав про відключення води, і під цими повідомленнями, як завжди, було чимало критичних коментарів.
А чи може бути по-іншому, якщо чавунні та сталеві водогони вже відпрацювали свій гарантійний ресурс, а замінити їх немає ні грошей, ні можливостей. Та й просто ставити на них хомути, як це було в суботу, вже скоро теж нікому буде. Зараз на підприємстві ледь набирається одна ремонтна бригада, хоча в кращі часи тут було таких три.
Всі останні десятиліття тариф на воду значно відставав від її собівартості, тож коштів для розвитку у «Бердичівводоканалу» давно вже не було. Лише трохи вдалось купити техніки в 2022 році, коли міський бюджет несподівано зріс від військового ПДФО, але й тої частину знову мобілізували у військо.
Зараз вкотре тривають дебати щодо можливого підвищення тарифу, і тривати вони можуть ще довго. А труби, що лежать в землі по 50–70 років, ніяк не можуть дочекатись своєї заміни. Та й заміна — теж непростий процес, як це могли всі бердичів’яни дізнатись на прикладі вулиці Шевченка. Без техніки, без людей, навіть за наявності коштів, вони розтягуються в часі на роки.
Або високі тарифи, які враховують значну інвестиційну складову та створення на водоканалі власної потужної будівельної дільниці, або створення умов для приходу в галузь приватних інвестицій — напевно, лише такі шляхи зможуть щось змінити у водному господарстві Бердичева.
