Так, дійсно, хоча пройшло вже майже тридцять два роки з часу здобуття Україною незалежності, і всі ці тридцять два роки по 450 депутатів трудились, не покладаючи рук, у багатьох скликаннях Верховної Ради, але все одно не змогли прийняти нові закони і правила у житловій сфері.
Так само, як в освіті чи медицині не можуть до кінця визначитись, чим вони являються для людей – благом або послугами, так і в питаннях житла. В радянські часи житло було однозначно благом, яке давала держава. Не всім, звичайно, і не завжди, але думка про те, що колись кожна радянська сім’я отримає безкоштовне житло гріла мільйони людей, які десятиліттями стояли в житлових чергах. І, так, до декого ця черга доходила.
Останніми будинками в Бердичеві, де люди масово отримували безкоштовні квартири стали дев’ятиповерхівки по вул. Леніна під номером 50 і 23. Але вже тоді багатьом доводилось добряче «підмастити» тих, хто тоді керував чергою.
Фактично, основою ринкової економіки в Україні стала можливість продавати і купувати квартири, яка прийшла на початку дев’яностих. І з того часу превалюючим фактором у житлових питаннях стали поняття власності на житло, а не прописки. Але, як виявляється, нікуди ця багато разів реформована «прописка» не ділась, і часом відіграє вирішальне значення.
Так, на останньому засіданні виконавчого комітету, яке відбулось вчора ввечері, було прийнято рішення, в преамбулі якого прямо і сказано: «Керуючись Житловим Кодексом України та „Правилами обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов, і надання їм жилих приміщень в Українській РСР”», виконком вирішив дозволити переоформити особові рахунки на три неприватизовані квартири.
Тобто, там померли люди, які там були записані відповідальними наймачами, і які свого часу не подбали про те, щоб безкоштовно отримати приватизаційні документи на житло, в якому проживали. Тепер їх родичі (за умови, що вони там були прописані) отримують статус таких наймачів. І саме тут поки що має значення прописка.
Але, якщо в людей, які померли не було хитрих родичів, котрі встигли прописатись до бабусі чи дідуся, або ще хитріших не родичів, які встигли увійти в довіру до старих за життя, оформити приватизацію квартири і переписати її на себе, тоді відбувається варіант, вирішенням якого займається не виконавчий комітет, а вже міська рада.
Так, наприклад, серед рішень, які планують винести на найближчу сесію є рішення «По прийняття на баланс МК ВЖРЕП №7 майна відумерлої спадщини», яким вісім квартир умерлих бердичівлян планується передати комунальному підприємству. Як вони будуть в подальшому використовуватись вирішуватиме вже міська рада.
