Європа починається з чистоти

Мало хто зараз проходить повз уже 20 років недіюче підприємство «Цукрово-рафінадний завод» (лише ті, хто там живе , або тримає земельні ділянки). А спеціально екскурсії до таких пам’яток історії Бердичева ніхто не влаштовуватиме.

Та мені одного разу довелося побувати там. Дякую Богу за те, що наділив людей зрячістю, але краще б ці очі бачили лише прекрасні речі. Пейзаж, який відкрився переді мною, «мальовничим» важко назвати. Складається враження, що крім основного міського звалища, жителі міста вирішили відкрити ще одне – мікрорайонне, де сміттю не має ні початку, ні краю. Десятки, сотні пакетів, скляних та пластмасових пляшок, гумові речі, уламки будівельних матеріалів, мішки з різними відходами…- все, що непотрібне, що закінчилося або вийшло з ужитку – все сюди, докупи. Важко побачити хоча б сантиметр чистої землі, близько 800 метрів уздовж паркану встелено сміттям. А сморід такий, що неможливо пройти, не закриваючи носа. Шкода, що фотоапарат не може передати усіх відтінків «аромату», що доноситься. Серед того «різнобарв’я» протікає чи то струмочок, насичений сміттям, чи то стоки – важко зрозуміти. І уся ця «картина маслом» простягається вздовж розваленого муру, який огороджував колись Цукрово-рафінадний завод.

Зрозуміло, що все це людський фактор. Зрозуміло, що не лише наше місто славиться такими шокуючими смітниками, але, як кажуть, батьківщина починається з малого. Що змушує людей так недбало ставитися до міста та місця, де вони живуть? Невже їм подобається жити серед такого? Чи це менталітет у людей такий? Кожен думає: «Я лише кину папірець один чи пляшку. Нічого ж страшного не буде…». Та як почнуть всі так кидати, то це уже екологічна катастрофа. Напевно, багато хто знає, що пластмасовій пляшці для того, щоб перегнити, потрібно 100 років. Гумі та целофану – трішки менше. Це вистачить і на нас, і на дітей, і на внуків з правнуками. А ми цим дихаємо, і це все потрапляє у підземні води. Звідси випливає питання: чи є безпечною вода, яку ми п’ємо, річки, у яких ми купаємося, та повітря, яким ми дихаємо? І не менш важливе питання: хто це має прибирати? Жителі цього мікрорайону? Кожен скаже: « Це не я кидав, чому ж я маю прибирати після когось?». Громадські організації влаштують загальний «суботник»? Не факт. Чи, може, правопорушники закону, яких арештовують на декілька діб, у вигляді виправних робіт прибиратимуть засмічені території? Варіант хороший, але не думаю, що його втілять у реальність. Та й для вивозу такої кількості сміття потрібен хіба що КАМАЗ.

Не так давно ми чули гасла «Йдемо в Європу!», «Ми за європейське життя!». А Європа, перш за все, починається з чистоти. Не думаю, що в європейських країнах та їх містах так брудно. Менталітет у них інший? Можливо. А ще, вони боряться з такою проблемою різними способами: хто штрафами, хто виправними роботами, а хто навчився використовувати сміття у корисних цілях. Декілька місяців тому наткнулася на одну цікаву інформацію. У 1940 році Швеція почала кампанію, яка діє й нині. За нею країна за рік спалює два млн тонн сміття, чим забезпечує електроенергією 250 тис. будівель, а опаленням — 810 тис. будинків. На звалища викидають менше 1 % сміття всієї країни, інше так чи інакше використовується. Шведи повертають 1,5 мільярда пляшок і банок щороку. Якщо ж відходи неможливо переробити, їх відправляють на сміттєспалювальний завод: пар, який утворюється в процесі, розкручує турбіни генераторів, які, у свою чергу, виробляють електроенергію. Але зараз перед країною постала незвична проблема – дефіцит цих самих відходів. Шведські звалища повністю спорожніли, а сміттєві ресурси вичерпались. Країна опинилась в настільки неприємній ситуації, що владі щорічно доводиться закуповувати близько 800 000 тонн відходів. Читаючи це, хочеться сказати: «Приїжджайте до нас, у Бердичів. У нас цього «добра» багато, навіть купувати не прийдеться – подаруємо, ще й у великій кількості!».

Можна багато говорити на цю тему, бо вона є досить актуальною сьогодні. Але, як каже народна мудрість: «Не слова красять людину, а вчинки». Хочеться вірити, що свідомість бердичівлян коли-небудь прокинеться, вони не будуть так байдуже відноситися до свого міста і докладуть усі можливі зусилля, щоб вирішити цю проблему. Також жевріє у серці надія на те, що міська влада не залишиться осторонь, і, окрім важливих проектів щодо поліпшення зовнішнього вигляду міста та його архітектури, спробує знайти хоч якийсь вихід із ситуації, що склалася. Адже хто, як не ми, маємо будувати своє «європейське майбутнє». І, починаючи з малого, можна досягти великих успіхів. Європа починається з чистоти!