У с. Кустин є старовинний будиночок, якому понад 100 років. Тут облаштовано хату-музей. Її інтер’єр витриманий в українському етнічному стилі. Нам поталанило побувати в цій оселі на початку серпня. Гостинні господарі, подружжя Лисюків, подарували незабутню екскурсію…
У давні часи українці нерідко називали свою домівку Берегинею. Житло не лише захищало від негоди й зла, а й оберігало чистоту душі. Справжню українську хатину ми побачили в Кустині, майже наприкінці вулиці Зарічної. На подвір’ї за плетеним тином гостей зустріли Лідія та Михайло Лисюки. Привітна господиня розповіла, що будинок із дерева та глини, перемішаної з соломою, був зведений приблизно після революції 1917-го року, а офіційно зареєстрований у 1921-му. Приміщення – без фундаменту і тримається на кам’яних опорах, повідомила жінка.
Піч у хаті – душа житла
Свого часу Лідія і Михайло Лисюки працювали майстрами виробничого навчання у Бердичівському професійному будівельному ліцеї, нині перебувають на заслуженому відпочинку. Декілька років тому подружжя придбало цю будівлю та взялося за її оздоблення. Колега, викладач БПБЛ Богдан Гаврилюк, нещодавно розписав зовнішні стіни, де тішать око яскраві квіти й птахи.
Оспівана в піснях, опоетизована поетами й майстрами пензля біла хата – символ добра й тепла, любові та надії. Відкрили двері, ввійшли у сіни, побачили хід на горище, жмут сіна – і згадалися відомі слова: «Пахне любисток і м’ята…» Ось і розмальована піч – символ материнської любові та родинної сили, що годувала, гріла й лікувала. «В ній випікали хліб, готували їжу, а на лежанці гріли хворі спини та ноги і виганяли застуду», – вела розмову Лідія Григорівна. До речі, на Рівненщині навіть споруджено пам’ятник печі. Недарма в народі побутувало прислів’я: «Піч у хаті – як мати у сім’ї». Ми дізналися про черінь (дно печі, де горять дрова), куди клали хліб перед випічкою. Побачили лопату – на неї саджали сформований буханець та поміщали у глибину печі. Той, хто хоча б раз скуштував домашній хліб, спечений на черені, ніколи не забуде його смак, аромат та хрумку скоринку, запевнила господиня. Хліб пекти її навчила мама, а сама Лідія Лисюк передає народні традиції молоді, проводячи майстер-класи з випікання хліба, пирогів і жайворонків, ліплення вареників, розпису яєць і зав’язування хусток, а також – зустрічі на Андріївські вечорниці і Різдвяні та Великодні майстер-класи. У хаті є два жорна, котрими мололи зерно на борошно. На кухні – посуд: глечики, гладушки та горщики. Є давня важка праска, що нагрівалася на вогні. Її деталі можна довго розглядати…
Українська хата – куточок раю на землі
Українська хата – куточок раю на землі, де відпочиває душа… Кустинський музей сяє вишитими рушниками, всюди – пучки ароматних трав.
В одній із невеликих кімнат – колишні ліжка та стіл, яким користувалися багато років тому. Лідія Лисюк сама білила в будівлі і чимало шила. Сваха допомагала у вишиванні наволочок на подушки, віддала свої рушники, що збереглися ще з молодих років. Деякі речі подарували люди, небайдужі до життя музею. Ось ще одна кімната, де побілені глиною стеля, стіни й підлога, на стіні – букетики меліси та м’яти і чорнобривців та чаполочі пахучої. Остання травка відома під назвою зубрівка. Її додають в горілку й використовують для приготування цілющої настоянки. Але надто захоплюватися напоєм не варто, порадила Лідія Григорівна.
Відвідувачі також оглянули диван із сінником, зацікавилися дзеркалом у старовинній рамі… До хати-музею приїздили та зупинялися на ночівлю туристи з Бердичева і Києва. Знаходили притулок і вимушені переселенці. Адже тут спокійно та затишно…
Запам’яталася прогулянка до козячої ферми, дегустація молока і смачного сиру. З унікальними тваринами, яких – 11, познайомив господар Михайло Лисюк. Граційні і красиві кози підставляли господарям мордочки, відповідаючи подякою за турботу і любов… Михайло Васильович проводить майстер-класи з плетіння тину і створення саману. З цього матеріалу – суміші глини, піску, соломи та води – будували мазанки.
Українська хата – частина нашої культури, символ роду, Батьківщини, самобутній витвір народу. Збережімо теплу пам’ять про оселю, в якій віками мешкали наші предки, цінуймо їх надбання, плекаймо споконвічні традиції.
Вікторія Кучерява
