Неділя, 25 Вересня

Чи бажаємо ми дорослішання наших дітей?

05 лист. 2021 Раїса Доманська

Є така приказка: «Чужі діти гарні, а мої найкращі». Як не крути, але батьківська любов дуже часто закриває очі на негативну поведінку наших дітей. Ми прагнемо опікувати їх і в дорослому віці. Але кому це потрібно?

Думаю, що це треба більше нам, ніж їм. Щоб зрозуміти це достатньо згадати себе в їхньому віці. Скажете, був не такий час. Звичайно, не такий. На те він і час - плинний, новий, незворотній. Життя змінювалось завжди, і люди, відповідно. Хоча багато чого залишається незмінним. Вчимося, зазвичай, на власних помилках. Треба давати можливість і своїм дітям їх робити хоч інколи, щоб вони могли аналізувати результати своїх дій і вчинків. Без цього ніяк. Але, якщо ти хочеш опікуватися своїм чадом, часто-густо робити за нього те, що дитина і сама в силах виконати, то при досягненні нею повноліття починаєш розуміти, що щось ти робив не так.

Скільки б ми не говорили, не застерігали, але бажання зробити на власний розсуд завжди буде притаманне дітям. Навіть якщо вони слухняні, або прагнуть виглядати такими. Це теж етап їхнього дорослішання. Ми з легкістю дозволяємо це робити, коли діти маленькі і знаходяться під нашою безпосередньою опікою. Чомусь з часом нам все важче це стає робити. Ми краще зробимо щось за дитину самі, вбережемо від непередбачуваної неприємності. Але це працює проти нас і проти самої ж дитини. Бо прийде час, коли треба буде розставляти пріоритети, а вони виявляться не такими, як нам хотілось би.

Поки діти малі, ми займаємо в їхньому житті значне місце, можемо вплинути на їхню поведінку, повчати тому, що вважаємо що вони не знають, відчуваємо свою значимість. Звучить дещо егоїстично, але насправді воно так. Ми звикаємо до їхньої присутності, радощів і проблем, які безумовно виникають, якщо в сім’ї росте дитина. Нам комфортно і цим комфортом ми прагнемо оточити і їх, часто звалюючи на себе всі домашню роботу (а цього не варто робити, бо все рівно не «зацінять», згодом сприйматимуть як належне). І коли, раптом, ви скажете їм на підвищених тонах про це – займуть оборону. І не факт, що щось доведете, а натомість у вас залишиться образа. Ображатись треба на себе, адже виховання – ваших рук діло. Дорослі діти своїми вчинками як ніхто вказують на допущені промахи в цій царині.

Але вік живи – вік учись. Треба вчасно зрозуміти, що прийшов час відпустити своїх чад в самостійне життя. Не телефонувати їм по декілька разів на день, не давати їм порад, бо ніхто їх і не просить, а навчитися жити далі своїм життям, і бажано, щоб воно у вас було цікаве. Бо тільки тоді ви зможете бути цікавими і для своїх дітей. Адже, в основному, батьки прагнуть щоб їхні сини і дочки отримали кращу освіту ніж вони, їхній добробут був вищим ніж той, в якому зростали вони, та багато чого можна ще написати. І діти справді стають розумнішими своїх батьків і така природа еволюції людського роду. Радійте за них, любіть їх, але не чекайте, що вони любитимуть вас таким же чином. Вони будуть більше любити своїх дітей і, мабуть, колись, теж згадають себе і своє відношення до найрідніших людей. Але то таке…

 

Асоціація Незалежні регіональні видавці України
New Democracy Fund
Здійснено за підтримки Асоціації “Незалежні регіональні видавці України” в рамках реалізації грантового проєкту Хаб підтримки регіональних медіа. Погляди авторів не обов'язково збігаються з офіційною позицією партнерів.

Використання будь-яких матеріалів, розміщених на сайті, дозволяється за умови посилання на "РІО-Бердичів". Для інтернет-видань – обов'язкове пряме відкрите для пошукових систем гіперпосилання. Посилання має бути розміщене незалежно від повного або часткового використання матеріалів, в підзаголовку або в першому абзаці матеріалу. Редакція "РІО Бердичів" не несе відповідальність за матеріали авторів розділу “Блоги”.